Том стояв на перехресті вулиць Сан Рей Старс і Аутер Драйв поруч із пішохідним переходом і поглядав на світлофор. Однією рукою він тримав продуктовий візок, вкрадений ним кілька тижнів тому біля входу до супермаркету, що за кілька кварталів звідси. Іншою, за нашийник, безпритульного пса з рудою шерстю, що місцями злиплася.

Зелене худі з плямами на рукавах і кишені. Сині джинси. На голові кепка Детройт Лайонс, а білі кросівки були забруднені брудом до невпізнання.
Коли спалахувало червоне світло світлофора, Том залишав візок на тротуарі і, не відпускаючи пса, підходив до автомобілів. Нахиляючись, він заглядав у вікна з надією, що хтось зверне на нього увагу і кине йому з вікна кілька монет. А можливо і кілька баксів.

Але ніхто не відчиняв вікон. Водії дивилися на світлофор, пасажири відверталися від нього або починали дивитися в телефони. А коли спалахувало зелене світло, автомобілі, прискорюючись, вирушали вдалину по Сан Рей Старс.

Через двадцять хвилин, після чергової спроби, він повернувся на тротуар. Подивився на пса, зітхнув і сказав:

— Тут нам нічого не світить, Франкліне. Йдемо до кафе.

Він дочекався зеленого сигналу світлофора і, штовхаючи перед собою візок, рушив у бік італійського кафе.

За кілька хвилин вони дісталися до невеличкого італійського кафе, яке розташовувалося далі по Аутер Драйв, між аптекою і тату-салоном.

Коли ставало тепло надворі, біля кав’ярні встановлювали столики, де гості насолоджувалися ароматним еспресо і дружніми бесідами. Але з приходом осені і настанням холодів, столики прибирали всередину, даючи Тому можливість приходити сюди вечорами і просити милостиню у відвідувачів кафе.

Том витягнув із візка старий плед, склав його навпіл і кинув на тротуар біля входу в кафе. Франклін покрутився, позіхнув і тут же влігся на нього. Том подивився на пса, усміхнувся і сказав:

— Сподіваюся, нам пощастить, приятелю. Щойно зберемо трохи грошей, купимо пару хот-догів і наїмося. — Том нахилився, погладив пса. Потім сів на плед схрестивши ноги, поклав перед собою картонну коробку від взуття і став дивитися в очі перехожим, привертаючи їхню увагу.

— Усього долар. Будь ласка. Собаці на корм. — показував він на Франкліна відвідувачам, які входили в кафе.

Деякі проходили повз, хтось кидав у коробку дріб’язок. Туди ж упали кілька дрібних купюр. А якийсь хлопець у червоній куртці кинув у коробку розпочату упаковку цукерок “M&M’s”.

Том нахилився, дістав із коробки цукерки, висипав на руку кілька штук і хотів уже закинути їх до рота, як раптом почув за спиною жалібне скиглення.

Том обернувся.

— Що? Цукор шкідливий для зубів. І до того ж собаки не їдять солодке. Чекай на свій хот-дог.

Пес знову заскулив.

— Гаразд, тримай, — сказав Том і простягнув долоню, — Жебрак.

Пес швидко злизав кілька цукерок і почав їх гризти. Крихти різнобарвної глазурі впали на плед.

— Ну ти будь акуратнішим. Нам він ще знадобиться, — сказав псу Том.

— Гей, ти якого біса тут робиш? — Том повернувся, почувши окрик, і побачив поліцейський автомобіль, що припаркувався біля тротуару.

— Сиджу, — відповів Том.

Двигун автомобіля заглух. Відчинилися двері і з машини вийшли двоє поліцейських.

— Я що, схожий на сліпого ідіота?, — грубо запитав один із них, підходячи ближче до Тома.

— Ні, сер, — відповів Том.

— Тоді запитаю ще раз, — поліцейський нахилився до Тома і повільно вимовив:

— Якого біса ти тут сидиш?

— Прошу допомоги в людей, — відповів Том.

— Вали звідси. Швидко, — сказав поліцейський і випростався.

— Сер…

— Я тобі не сер. Офіцер. Ти заважаєш людям. Забирай своє барахло і вали звідси.

— Офіцере. Я нікому не заважаю. Я просто сиджу тут і прошу допомоги в людей.

— Ти розлякуєш відвідувачів кафе своїм виглядом і смородом, — Кінгслі зазирнув за Тома, — і ще собаку притягнув.

— Сер… Офіцер… Я просто прошу трохи дріб’язку на їжу для себе і собаки. Я нікому не заважаю і не чіпляюся до людей.

— Жебрацтво — це порушення закону. Ти ж знаєш про це.

— Яка стаття, Роджерсе?, — запитав Кінгслі, повернувшись до напарника.

— Стаття 750.140. Штраф до 100 доларів або 30 днів арешту, — відповів Роджерс.

— Чув, — запитав Тома Кінгслі. — у тебе є сто доларів?

— Ні, офіцере. Тільки це, — Том простягнув руку, в якій тримав пакет із цукерками, і посміхнувся.

— Так ти в нас ще й клоун, — Кінгслі повернув голову до Роджерса і сказав, — дивись у нас тут цирк. Цирк зі звірами. Потім різко замахнувся і вдарив Тома дубинкою.

Том скрикнув і схопився рукою за ліве плече.

Франклін встав, загарчав і притиснув вуха.

Раптово з автомобіля пролунав голос: “Увага, всім підрозділам! Надійшло повідомлення про пограбування винного магазину на Блентон Стріт, 107. Вільним екіпажам прибути на місце”.

Роджерс здригнувся і подивився на Кінгслі.

— Відповідай, — сказав йому той махнувши в бік машини.

Роджерс швидко підійшов до машини. Відчинив двері, сів на водійське сидіння, взяв у руки рацію і відповів:

— Прийнято. Екіпаж 204. Виїжджаємо на місце.

Роджерс поклав рацію, завів двигун, увімкнув сирену, подивився на свого напарника і махнув рукою:

— Поїхали.

— Щоб я тебе тут більше не бачив. Побачу ще раз — огребеш по повній. Зрозумів?

Кінгслі сів у машину і вони поїхали по Аутер Драйв до набережної.

— Пішли ви в дупу, брудні свині, — прокричав услід Том. Він встав із пледа. Потер рукою ліве плече.

— Довбані козли. Ну а ти чого?, — він подивився на пса, — ще не вистачало тобі напасти на нього. Тоді вже точно… Давай йдемо звідси, приятелю. Збираємося і йдемо.

Том нахилився, висипав із коробки монети й кілька купюр. Перерахував їх. Потім глянув на пса і сказав:

— Дивись, ми зібрали майже 17 доларів. Будуть нам хот-догі. Ще й на каву мені залишиться.

Він склав плед, закинув його у візок. Взяв за нашийник Франкліна і вони рушили до перехрестя. Перейшли дорогу і далі, минаючи міський парк, пішли до площі Спірит Плаза.

Там біля станції метро Том купив два хот-доги, каву, і вони рушили далі вулицею в бік набережної.

Проходячи вулицею, що веде до річкової набережної, Том помітив, як сині й червоні вогники відбивалися на стінах будівель у провулку між винним магазином і букмекерською конторою.

Він зупинився й озирнувся на всі боки. На вулиці було тихо і безлюдно.
Том обережно і не поспішаючи увійшов у провулок і побачив поліцейську машину.

— Зачекай-но мене тут, — сказав Том, прив’язуючи пса до візка, і обережно пішов до машини.

Водійські двері були відчинені. Біля них, на асфальті, сидів поліцейський, спершись на машину.

Поруч, метрів за п’ять, обличчям донизу лежав другий у калюжі крові й без руху.

Том підійшов ближче до пораненого поліцейського, який сидів біля машини. Він повільно опустився на коліно і подивився на нього. Одна рука лежала на лівій нозі, друга тримала ліхтар.

Його форма була в крові. Він важко дихав. Його обличчя було спотворене болем, а його очі були широко розкриті. Губи ледве ворушилися, і він щось шепотів, але його слова були нерозбірливі.

Том нахилився ближче до нього і почув:

— Допоможи… Рація в машині… Экіпаж 204… Виклич допомогу…

Том присів, узяв поліцейського двома руками за комір сорочки і спробував відсунути від дверей. Після кількох спроб Тому вдалося трохи зрушити його. Той завалився на бік, скрикнув від болю і переривчастим шепотом сказав:

— Давай… Рація… там усередині… Просто натисни… Там збоку червона кнопка…

Том відчинив двері й поліз у салон автомобіля. Він майже взяв рацію в руку, як почув хриплий голос поліцейського за спиною:

— Твій батько пишався б тобою, синку…

Том смикнув руку. Швидко виліз з автомобіля, втупившись на поліцейського. Кулаки його стиснулися, а перед очима виникла картина з його юності.

«— Ах ти дрібний засранець! Я виб’ю всю дурь із твоєї голови і зроблю тебе нормальним мужиком, — кричав Стівен, нависаючи над Томом. Його сорочка, з жетоном на кишені, була розстебнута. Під нею виднілася біла майка з плямами від пива і кетчупу. Від Стівена тхнуло алкоголем, цигарками і копченим соусом.

На підлозі, скорчившись і притискаючи до обличчя закривавлені долоні, лежав Том. Його біла футболка була порвана, а на джинсах виднілися плями крові. У його очах, що палали несамовитою люттю, відбивалася буря, що вирувала в його душі.

— Вставай, ганчірка. Матусі більше немає. Ніхто тебе не пожаліє і соплі не витре. Будь мужиком, — прокричав Стівен.

Я ненавиджу тебе, – прокричав Том.
Стівен розмахнувся і вліпив Тому дзвінкого ляпаса. Потім розвернувся і хиткою ходою рушив до холодильника за черговою банкою пива.»

— Викликав? Вийшло?, — поліцейський подивився на Тома.

Том мовчав і похмуро дивився на лежачого на землі поліцейського. У голові металися суперечливі думки. Потім він дістав із кишені пачку цукерок. Присів поруч із поліцейським, відкрив його долоню і насипав у неї кілька різнокольорових цукерок.

— Більше ти мене не побачиш, — сказав Том.

Піднявся. Повернувся до свого візка. Відв’язав пса. Штовхнув візок і квапливо вийшов із провулка. Глянув на всі боки. Накинув капюшон на голову і рушив у бік набережної.