У сідлі

Чорний “Форд Кроун Вікторія” заїхав на стоянку готелю. Гальма заскрипіли, автомобіль почав сповільнюватися, потім сіпнувся і завмер. Двигун замовк. Фари автомобіля згасли. Відчинилися водійські двері і з машини вийшов детектив Чейні.

Чорні штани, з плямою від кави трохи нижче коліна. Біла сорочка, темно синя краватка, чорні туфлі. Світле коротко стрижене волосся, зелені очі і невеликий шрам біля лівої скроні.

Детектив вийшов із машини й озирнувся на всі боки. Підійшов до задніх дверей автомобіля. Відкрив їх, дістав чорний піджак. Струснув його і вдягнув на себе, приховуючи кобуру з пістолетом.

Потім обійшов автомобіль ззаду, відчинив пасажирське переднє сидіння, зазирнув усередину і сказав:

— Ходімо.

— Навіть не подаси леді руку? — з машини почувся жіночий голос.

— Ти не леді. Давай тягни свою дупу в номер, — відповів він.

З машини вийшла жінка середніх років у шкіряній коричневій короткій спідниці, червоній блузці з великим вирізом. У руках вона тримала маленьку сумочку білого кольору, прикрашену золотистою брошкою у формі корони. Весь цей образ доповнювали яскраві зелені тіні, червона помада і фарбоване в блонд довге волосся.

Чейні закрив автомобіль і пішов до номера 16 у дальньому крилі одноповерхового мотелю.

Стейсі неквапливо пішла слідом за ним.

Мотель “У сідлі” знаходився біля федеральної траси номер 35, що веде від Далласа до Сан-Антоніо.

Назву мотелю придумав колишній власник. Він був великим шанувальником вестернів і часів Дикого Заходу.

У холі висіли старі афіші з кінотеатрів, постери популярних акторів, капелюхи і муляжі револьверів. Над столом управляючого висів прапор штату Техас з автографом Ґері Купера у правому нижньому куті. Нові власники хотіли змінити дизайн інтер’єру, але потім вирішили залишити все як є.

Навпроти мотелю, на іншому боці дороги, розташовувалася автозаправка. Ліворуч від неї придорожній магазинчик і велика стоянка для вантажівок.

Чейні відчинив двері номера і розсунув їх. Це був стандартний номер мотелю на одну людину. Невелике ліжко з тумбочкою. Журнальний столик із кількома кріслами, що стояв біля вікна. Біля дверей у ванну кімнату розташувався комод для речей, на якому стояв телевізор. А на стіні, над комодом висіла картина Південної прерії Техасу.

Стейсі зайшла в номер і сіла на ліжко.

— Випити є? — запитала вона.

— Там у холодильнику пиво, — відповів Чейні.

— Пиво?

— Ти чекала на мартіні? — Чейні підійшов до холодильника, відкрив його, дістав банку пива і кинув на ліжко.

Стейсі подивилася на банку пива, що лежала на ліжку, поправила волосся і поманила Чейні пальцем.

— Сходи-но, для початку, в душ, — сказав Чейні.

Стейсі неохоче встала з ліжка і пішла до ванної кімнати.

Чейні зняв піджак, кинув його на крісло, взяв пульт від телевізора, увімкнув його і почав перемикати канали в пошуках вечірніх новин.

Через кілька секунд він зупинився на одному з каналів.

“Вранці тіло жінки, ідентифіковане як Марія Гарсія, було виявлено в покинутій будівлі школи в старому районі міста Сан—Антоніо. Поліції відомо, що Марія займалася проституцією і мала проблеми з наркотиками. Можливо мала зв’язки з латинськими бандами. Будь-яка інформація від свідків або осіб, які володіють корисною інформацією, може бути важливою для розслідування. Поліція закликає всіх, хто може мати будь-яку інформацію, звертатися за телефоном 555-764-22-21. Усю інформацію розглядатимуть конфіденційно”.

Чейні вимкнув телевізор, дістав із кишені штанів цигарки і закурив. Потім повільно наблизився до дверей ванної кімнати, прислухаючись до звуків. З-за дверей долинав шум води, супроводжуваний фальшивим співом Стейсі.

Він повернувся. Сів на край ліжка, взяв сумку Стейсі й почав ритися в її вмісті, продовжуючи прислухатися до звуків із ванної кімнати.

Раптом шум води припинився. Чейні квапливо поклав сумочку назад на ліжко.

З ванної кімнати вийшла Стейсі обгорнута в рушник.

Вона підійшла до Чейні, який сидів на ліжку, і спробувала сісти до нього на коліна.

Чейні зупинив її рукою і запитав:

— Ти навіщо це зробила?

— Зробила, що? — здивовано запитала Стейсі.

— Це через гроші? Наркотиків?

— Я не розумію тебе, — Стейсі схрестила руки на грудях і відійшла від Чейні.

— Усе ти розумієш.

— Ні, не розумію. Ти про що?

— Ти навіщо її вбила?

Стейсі стала задкувати назад до дверей ванної кімнати.

— Кого вбила? Про що ти взагалі говориш?

— Марія Гарсія. Вранці була знайдена мертвою в старій частині міста.

— Як…, — Стейсі запнулася, — Яка Марія… Я вбила?…

— Показуй, що в тебе в сумці.

— Що?

Чейні встав із ліжка, розстебнув кобуру, дістав пістолет і направив на неї.

— Що в твоїй сумці. Показуй. Швидко.

Стейсі стала тягнутися рукою до дверей ванної.

— А ну стій де стоїш! Інакше я тобі коліно прострелю. Що в сумці? — крикнув Чейні.

Стейсі завмерла і переляканим тремтячим голосом відповіла:

— Презервативи, сигарети, близько сотні баксів… помада… ще… запальничка… жуйка…

Чейні однією рукою схопив сумку, відкрив її і почав витрушувати вміст на ліжко.

Крім презервативів, цигарок, помади і грошей, на ліжку опинився пакетик із білим порошком і жіночі прикраси, загорнуті в серветку.

Чейні розгорнув серветку і показав на прикраси, потім на пакетик із порошком і запитав:

— Це що? — запитав Чейні.

— Ось це не моє, — відповіла Стейсі.

— Я щойно витрусив їх із твоєї сумки. Тупа ти повія.

Чейні нахилився до ліжка, взяв акуратно пакетик двома пальцями і помахав ним.

— Це стаття за зберігання і продаж.

— Це не мої речі!

— А це, — Чейні показав на прикраси, — її речі? Кому ти сподівалася їх впарити? Це ж просто дешева біжутерія. Чи хотіла залишити собі?

— Ах ти покидьок. Ти вирішив мене підставити? — Стейсі закричала і накинулася на Чейні. Вона збила його з ніг, повалила на ліжко і почала бити.

Чейні, втративши рівновагу, впав на ліжко і впустив пістолет на підлогу. Він намагався схопити Стейсі за руки, але його спроби були безуспішними. У якийсь момент він відчув як її нігті впилися йому в обличчя, залишаючи криваві подряпини.

Він закричав від болю. З люттю схопив її за горло, підняв над собою і сильним поштовхом ноги відкинув від себе. Стейсі захрипіла, відлетіла назад і вдарилася потилицею об край комода, сповзла на підлогу й затихла.

У цей момент у двері номера постукали й почувся чийсь голос:

— У вас там усе нормально?

Чейні встав із ліжка, підійшов до вікна, відсунув завіску, визирнув у вікно і побачив, як біля дверей стоїть чоловік у синій футболці з принтом “Петербілт”.

Чейні відчинив двері і вийшов. Стоячи на порозі, він пильно подивився на нього, зняв свій поліцейський значок із пояса і показав його чоловікові.

— Сер, я з поліції. Проводжу затримання. Будь ласка, поверніться у свій номер.

— Я з 15 номера… Ваш сусід… Чую крики… шум…, — сказав чоловік.

— Поліція вже в дорозі. Повертайтеся до себе в номер, сер. Я детектив.

— А я думав…

— Ідіть до себе в номер, — перебив його Чейні. Відчинив двері й увійшов назад у номер.

Він підійшов до тіла Стейсі, опустився на коліно поруч із нею і приклав два пальці до сонної артерії на її шиї.

“Так навіть краще”, — подумав він.

Потім дістав телефон, набрав номер і, дочекавшись відповіді оператора, сказав:

— Це детектив Чейні. Код 10-34. Я в мотелі “У сідлі” на тридцять п’ятому шосе. Злочинець загинув.

Потім поклав слухавку телефону. Підійшов до ліжка, дістав із кишені хустинку, витер банку пива і пульт від телевізора. Витрусив із серветки прикраси. Акуратно взяв їх, не залишаючи своїх відбитків, підійшов до тіла Стейсі і вклав їй у руку. Витягнув їх і кинув назад на ліжко.

Спокійно дістав із кишені пом’яту пачку сигарет, сів у крісло і закурив. Потім подивився не тіло Стейсі й почав наспівувати:

“Верхи на моєму коні, я вільний, як вітер,
Сідло і вуздечка — це все, що мені потрібно.
Нехай простори прерій будуть моїм домом,
Верхи на моєму коні, я йду вздовж горизонту.”